В Україні протягом багатьох років діє змова між деякими фермерами, які купують воду за півціни, та керівниками зрошувальних систем, які списують це як втрати.

Відновлення зрошення в Україні може розпочатися вже наступного року. Профільний комітет ВРУ схвалив та рекомендував парламенту прийняти у другому читанні та в цілому законопроєкт №5202-д "Про організації водокористувачів та гідротехнічну меліорацію земель". 

Відповідно, він може бути остаточно прийнятий у найближчі пленарні тижні. 

Документ передбачає створення організацій водокористувачів (ОВК), які об’єднають аграріїв та отримають об’єкти меліоративних систем нижнього рівня, що перебувають у державній або комунальній власності чи є безхазяйними. 

Це означає, що тепер дбати про меліоративні об’єкти, які подають воду на поля, — насосні станції, трубопроводи, гідранти — будуть аграрії, тобто, саме ті, хто безпосередньо залежить від їхньої справної роботи.

Здавалося б, Верховна Рада могла цей законопроєкт з легкістю розглянути. Адже він корисний не лише для держави, аграріїв та суспільства, а й підтримується поважними міжнародними організаціями — Програмою USAID з аграрного і сільського розвитку – АГРО, Світовим банком. 

Однак, сталося не так, як гадалося. Він тричі розглядався у першому читанні, хоч і набрав у підсумку 312 голосів. 

Не обійшлось без сюрпризів і під час його розгляду в аграрному комітеті до другого читання. Напередодні народні депутати отримали лист-звернення від 32 аграрних підприємств, що отримують зрошення від Інгулецької зрошувальної системи, які висловились проти законопроєкту. 

І це, на перший погляд, досить дивно, адже згідно з законопроєктом, саме вони повинні отримати контроль над роботою зрошувальних мереж, з яких отримують воду. 

Чому так вийшло та чому їхні колеги з Миколаївської області, щойно дізнавшись про цей лист, поспішили звернутися до комітету вже на підтримку законопроєкту?

Забігаючи наперед скажу, що ситуація з листом дуже красномовно демонструє, чому законопроєкт так важко просувається у парламенті та чому деякі аграрії виступають проти нього.

У краплині води відбивається море 

Уже на засіданні комітету з’ясувалось, що з 32 підписантів листа проти законопроєкту п’ятеро не мають дозволу на спеціальне водокористування. 

Цей документ повинні отримувати всі суб’єкти господарювання, що використовують воду у своїй діяльності, — від водоканалів та заводів до аграріїв та залізниці. Іншими словами, ці п’ять агропідприємств або не використовують зрошення, або крадуть воду. 

Адже офіційних угод на постачання води у них бути не може через відсутність дозволів. Ще чотири мають дозволи, але не мають договорів на постачання води. Тобто, тут та ж ситуація: вони або не зрошують землі, або, знову ж таки, крадуть воду. 

З решти 22 ще 12 мають дозволи та договори на постачання води, але разом з ними мають численні протоколи за крадіжки води різними способами: від покладення магнітів на лічильник до незаконних врізок або відвідних каналів. 

Інгулецька зрошувальна система (далі ІЗС) є найбільшою відкритою в Україні – з неї найлегше красти воду. У більшості випадків вода постачається на поля прямо з каналів за допомогою пересувних дизельних помп, які належать самим аграріям. 

Загалом орієнтовний обсяг крадіжок води складає від 5% до 15% від загальної подачі на поля. Наприклад, у 2018 році по ІЗС завдяки такій схемі було "втрачено" близько 13,2 млн м куб. води та незаконно зрошувалось близько 1,15 тис. га! 

У 2019 році по ІЗС було виявлено 195 незаконних врізок у зрошувальні канали, про які спеціалісти, які працюють на системі по 15-20 років, ніби то "не знали"!

Усе це вдалось виявити завдяки тому, що у 2019 році було створено Управління каналів річки Інгулець, призначено нове керівництво та з’явився відділ економічної безпеки, до основних завдань якого ввійшло обстеження меліоративної мережі на території обслуговування Інгулецької зрошувальної системи на факт втручання або незаконного забору води. 

Що особливо цікаво, до того часу подібного відділу не існувало на жодному підприємстві, що підпорядковувалось Державному агентству водних ресурсів України. 

Тобто, держава уявлення не мала, скільки води втрачається щороку і разом з нею "вимивається" коштів з бюджету. До того ж, зрозуміло, чому подібної служби не було, а інформація приховувалась.

Якщо працівники, які обслуговують канал, можуть і не помітити пересувну помпу – бо її може просто не бути під час обходу, то не побачити врізок вже неможливо. Але чомусь їх "не помічали" роками. 

Як це відбувається, добре відомо – необхідно просто заплатити за "неуважність". Але для цього потрібна готівка. А щоб її отримати за урожай, необхідно працювати "в тіні" повністю або частково.

Проблема у тому, що у сфері зрошення в Україні протягом багатьох років діє змова між деякими фермерами та деякими керівниками насосних станцій та зрошувальних систем: перші купують воду для поливу за готівку за півціни, другі списують це як втрати води у системі. В результаті збагачуються і одні, й інші, а втрачає держава.

Зі створенням організацій водокористувачів така схема стане неможливою. Учасники організації, якими будуть самі водокористувачі, не будуть закривати очі на крадіжку води, за яку вони заплатили, як і за електрику для її перекачування. 

Також вони самі вкладатимуться у розвиток меліоративних систем, самі визначатимуть тариф на полив і ніхто не буде зацікавлений, щоб у них з-під носа крали їхні ж інвестиції. 

Дозвіл на спецводокористування – дуст від тіньовиків

При розгляді законопроєкту №5202-д у другому читанні задля врахування зауважень екологів були внесені поправки, які встановлюють, що ОВК матиме право поставляти воду лише тим, хто має дозволи на спецводокористування. 

При цьому водокористувач повинен повідомляти ОВК про закінчення дії дозволу чи його скасування. Ба більше: ревізійна комісія повинна перевіряти відповідність між кількістю фактично поставленої води та обсягом, передбаченим у дозволі. 

Тобто на ОВК покладається зобов’язання контролю за тим, щоб аграрії отримували дозволений обсяг води і ні кубометром більше. У кого ж спецдозволів на водокористування немає, не може бути навіть членом ОВК.

Усе це зроблено для гарантії того, що водний баланс, який розраховується Держводагентством при видачі дозволів, буде дотриманий. 

Відповідно, рівні води у джерелах зрошення не опустяться нижче мінімально допустимого і водойми не будуть виснажені. 

Для агровиробників, які працюють легально, це не проблема – у них дозволи є. А ось у "тіньовиків" їх немає і бути не може. Для отримання дозволу необхідно вказати, де розташовані зрошувані землі, яка їх площа та з якого джерела буде отримуватися вода для зрошення. 

А зробити це в разі відсутності офіційно зареєстрованих договорів оренди землі, сплачених податків — це рівносильно явці з повинною у податкову.

Саме ці поправки, до речі, і загострили раніше прихований конфлікт між тими, хто працює і хоче й надалі працювати легально, та тими, хто перебуває у "тіні" і "мав на увазі" і чесні правила гри, і податки, і водний баланс України. 

Після прийняття законопроєкту №5202-д та у міру створення ОВК єдиною можливістю отримати воду для теперішніх "тіньовиків" буде легалізація, що навряд чи відповідає їхнім планам.

Блог для видання "Економічна правда"

Четвер, 9 грудня 2021

 

SaveUa

Партнери